2024-09-18 10:24 update: 2024-09-22, 17:12
Хлопчик із самопроголошеної "ДНР" відпочиває в пункті тимчасового розміщення біженців у Новочеркаську, Ростовська область, Росія, 25 лютого 2022 року. Фотоілюстрація. Fot. EPA/YURI KOCHETKOV
"Я звикла до ситуації. Поки живу тут, бо у мене є подушка безпеки, а там - невідомість", – розповідає мешканка одного з міст Луганщини, яке було зайняте в ході повномасштабного вторгнення РФ до України. Молода дівчина намагалася пояснити кореспонденту PAP, чому люди на Сході України, попри все залишаються жити під російським прапором.
Журналіст PAP поспілкувався з дівчиною, яка вже третій рік живе в умовах російської окупації. Вона розповіла про систему російської пропаганди та про те, як змінилося життя мешканців ще недавно української частини Луганщини, чиї міста були захоплені вже в ході повномасштабного вторгнення. З міркувань безпеки, ім’я дівчини не розголошується.
"Російська система пропаганди – це досить ефективно. Особливо, коли людина не жила хоч трохи в українському контексті. Якщо порівнювати свідомість людей, які від 2014 року жили на окупованих територіях, із тими, хто жив під окупацією лише два роки, то так - різниця є і вона відчутна. Я думаю понад половина людей помітила негативні наслідки війни: все стало дорожче, а можливостей – менше", – розповідає дівчина, яка навчається зараз в Луганську.
"Здається, 5 вересня (2024 року) вже затвердили нові підручники з історії для студентів та 11 класу, де вже є події, пов’язані з повномасштабним вторгненням. (...) Сама історія переписана під пропаганду”, – каже студентка.
Вона пояснила, що є суттєва різниця між способами викладанням історії в українській школі та навчальних закладах нещодавно приєднаних до РФ “народних” республік. Вона починається з оповіді про часи Київської Русі (східноєвропейської феодальної держави IX-XIII ст. з центром у Києві). Різниця полягає як в термінах (в російських школах використовується термін "Древнерусское государство"), так і в самій подачі інформації.
"Тут більше вчать про те, які у нас були та є добрі люди, які багаті у нас землі, розповідають про дух росіян, що вони нібито один одного підтримують, хоча я б так не сказала. Кажуть нам, що на Заході борються з традиціями, а у нас тут моральні цінності (...) в плані віри та поваги до родини", – додає студентка вишу.
Дівчина також зазначила, що Росія створює спеціальні програми, аби етнічно змішати новоприбулих росіян з людьми на окупованих частинах України, денаціоналізуючи останніх.
"Наприклад, організовуються дитячі табори й екскурсії для студентів. Росіяни показують як у нас тут (в Росії – PAP) гарно, закликають приїжджати до них ще", – зазначає вона.
"У нас в університеті з’явилася обов’язкова для всіх факультетів лекція з історії та культури Донбасу. Навіть у тих, хто був на останньому році навчання", – оповідає місцева мешканка.
Велику увагу приділено державним святам, як то День Перемоги. Дівчина підкреслює, що його святкування часто мають напівсакральний характер, а особливо популярними в травневі дні є масові фільмові покази, на які часом студентів примушують ходити погрозами.
Дівчина розповідає, що адміністративний примус взагалі є звичною справою у її ВНЗ.
"Під час останнього волевиявлення у березні цього року, на якому росіяни вкотре "переобирали" Путіна, від студентів вимагалася стовідсоткова явка", – каже дівчина.
"Крім того, є суботники та трудовий семестр, відвідування яких є обов'язковим", – додає вона.
Проте, крім заходів, для поширення російської версії історії вистачає й особистої ініціативи викладачів. Часто вони без причин та контексту на лекціях розповідають про свою позицію щодо російсько-українських стосунків, або відсилають студентів до часів Євромайдану, який вони трактують як антиконституційний переворот.
"Взаємини між приїжджими росіянами та місцевими здебільшого нейтральні. (...) Вони (росіяни) питають, чи нам страшно, бо у нас же війна. У нас з найстрашнішого (героїня репортажу живе в місті, яке після повномасштабного вторгнення опинилося в глибокому тилу - PAP) лише сирена, яка часом може завити (...) Страшніше ж, коли військові наїжджають на цивільні машини своєю бронетехнікою, а так то страху немає", - заявляє дівчина, додаючи, що хоча б раз на тиждень військові провокують ДТП, значна частина з яких має летальні наслідки.
На питання про те, чи відкинуло вторгнення технологічний розвиток назад, вона відповіла: "на початку повномасштабного вторгнення, я б це підтвердила на 300%. (...) Проте зараз можна говорити навіть про якусь цифровізацію. Російський паспорт, приміром, можна отримати за 2 тижні. Є електронні черги. Насправді все досить автоматизовано”.
В місті, де проживає студентка, інтернет повністю зник 3 жовтня 2022 року та був відсутній аж до березня 2024 року.
"На той період він був лише у державних установах, проте “до нього не можна було підключати "простим смертним"", – констатує дівчина.
Втім, на її думку, рівень життя людей в деяких сферах навіть покращився: "зарплати людей у 2022 та 2023 виросли.(...) Проте після Нового року (2024) рівень заробітної плати знизився у всіх тих, хто працював на (російську або республіканську) владу. Десь, можливо, на четверть (...) В цілому рівень життя нормальний, хоча ціни на нерухомість космічні".
Стосовно цін на оренду житла дівчина навела в приклад приблизні ціни місячного винайму однокімнатного помешкання в Луганську. Його вартість сягає суми у 25 000 рублів (близько 1080 злотих), водночас у Ростові-на-Дону за такі гроші можна зняти двокімнатну.
Особливий поштовх для росту цін дав приїзд до окупованих територій росіян, що мають пільги від держави-агресорки. Як повідомляло російське видання ForPost "учасники СВО можуть оформити пільгову іпотеку під 2% у ДНР, ЛНР, Запорізькій та Херсонській областях".
Також вона підмітила, що доходи у пенсіонерів здебільшого також зросли, порівняно з довоєнними роками. Проте це не розв'язало питання щодо т.зв. "пенсійного туризму" для російської влади (ситуація, за якої пенсіонери отримують як і російські, так і українські виплати - PAP).
"Покращення рівня життя окупації видно, зокрема, по машинах у людей. Ті, хто не мали грошей і за 10 років не змогли на неї назбирати, зараз мають право взяти кредит (...) Автомобілів зараз з’явилося дуже багато. Загалом це автівки китайських або російських виробників", – каже місцева мешканка.
Стосовно особистої безпеки дівчина відзначає, що моментами їй, моторошно”, хоча ходити гуляти вулицями, за її словами, не страшно.
"Радше страшно, що я щось десь неправильно скажу чи напишу – і мене тоді просто заберуть", – додає вона.
Для того, щоб убезпечитися від проблем, вона часто "чистить" свій телефон, видаляючи з нього контент та чати, які нова влада може сприйняти за проукраїнські. Крім того, дівчина намагається не показувати його, коли поруч перебувають військові, а також завжди носить з собою паспорт, аби у разі чого підтвердити особу.
"Нещодавно у нас сталася облава. Якісь невідомі люди в масках приїхали в наше місто, оточили центральний ринок, заблокували всі входи та виходи. Якщо людям потрібно було вийти - то вони вимагали показувати документи та здавати телефони. Вони клали мобільні до якогось приладу, який зчитував усю інформацію. Ну і під час фільтрації проводили опитування, про те звідки людина, чи має вона родичів в Україні, ставили провокаційні питання. Тільки після цього людина могла бути вільною. Їй малювали хрестик на руці, про те що особа "відфільтрована". Людям заборонили розповідати про те, що їх тримали з восьмої ранку до третьої дня. Пощастило лише у тому, що залунала сирена (...). Проте, наскільки я знаю, чотирьох людей таки забрали в невідомому напрямку", – ділиться дівчина.
На запитання про те, чому вона не виїхала - відповідає: "це дуже болюче питання (...). Є дуже багато причин. По-перше, я мала велику суперечку з батьками. Мені погрожували, що якщо поїду – то я їм більше не донька. Це на мене дуже тиснуло, бо я сильно залежна від них в ментальному плані".
"Ще не прийшов час, я не усвідомила, що я буду там робити, яким чином виїжджатиму. Плюс у мене робота, я працюю з батьками та у мене є відчуття, що мені не знайдуть заміну у разі чого. Я занадто сильно боюсь втратити контроль над життям. Я боюся втратити те крихке, що тут будувалось - те ж навчання(...) Я звикла – поки живу. Тут у мене є подушка безпеки, а там – невідомість", – підсумовує жителька Луганщини.
Дівчина наголосила, що існує багато людей, які були змушені повертатися назад в окупацію, бо вони не змогли побудувати собі нормальне життя на підконтрольній частині України. Таким людям часто могло забракнути коштів на оренду житла, або вони не зуміли відгукати своє місце на ринку праці.
Тому наостанок, дівчина вирішила звернутися до інших українців та європейців, які можуть допомогти людям, що покидають зону бойових дій, або зайняті агресором території: "будь ласка, не забувайте про таких людей, про їхні іноді дуже скромні потреби. Допомагайте тим, хто виїхав. Не забувайте про нас".
Розмовляв Nazar Atamaniuk
nat/
